"НОВОЕ СОЗНАНИЕ"

Глобальна тенденція постаріння населення

Згідно з класифікацією Все світньої Організації Охорони Здоров'я, осіб у віці від 60 до 74 років відносять до категорії людей похилого віку, від 75 до 89 років — до старих, а від 90 років і старших — до дов гожителів.

Людьми похилого віку в Україні, зазвичай, вва жають людей, що досягли 55 — 60 років (віку виходу на пенсію згідно з Законом України "Про пенсійне за безпечення"). Частка таких людей в Україні становить майже третину населення. Отже, вони є найбільшою групою клієнтів, з якими працюють соціальні пра цівники.

Зростання питомої ваги старих людей у віковій структурі отримало назву "демографічного старіння" або "старіння населення". До демографічне старих належать ті країни, в яких частка людей похилого віку, старшого за 65 років, становить 7 відсотків і більше. Україна нале жить до таких демографічне старих країн.

Загалом, демографічне старіння стало гло бальною тенденцією розвитку сучасної цивілі зації. Ця демографічна ситуація обумовлює не лише формування нових потреб та здатностей літніх людей, але й відмову від уявлень про старість тільки як про те, що віджило себе.

Вчені вказують на низку чинників, що сприяють довголіттю, які в цілому можна звести до двох груп передумов:

біологічні передумови довголіття — спадковість, тип вищої нервової діяльності, зміни в результаті перенесених захворювань;

екологічні  чинники      - соціально-економічні  умови,  природно-географічне середовище.

Довгожителями зазвичай стають люди з оптимальним рівнем функціону вання більшості найважливіших фізіологічних систем; їм властиві широкі адаптивні можливості, що є передумовою здоров'я та життєздатності.

Можна навести приклад найстарішої жительки планети Жанни Кальман (Франція), яка померла у віці 122 років "природною смертю", як вважають медики. Вона народилась у 1875 році, вела спокійне помірковане життя, не переїдала. Ще у 100 років каталася на велосипеді і до кінця життя зберігала ясну голову. Рівень її інтелекту у 120 років можна було порівнювати з інте лектом жінки літнього віку.

Щоб зрозуміти сучасну тенденцію, наведемо середню тривалість життя людини у деяких країнах за різних часів:

Вплив багатьох чинників (безперервні війни, висока дитяча смертність, часті епідемії тощо) призводив до низької середньої тривалості життя у людей минулого.

А що відбувається в Україні? Нині в нас середня очікувана тривалість життя становить 73 роки для жінок і 62 — для чоловіків (такий низький по казник — за рахунок високої смертності чоловіків середнього віку).

Щороку кількість літніх на планеті збіль шується на 2,4 відсотки. За деякими прогнозами, до 2020 року кількість літніх людей може зрости до одного мільярда. Біологи, які займаються вив ченням питань старіння та смерті, звертають ува гу на те, що дуже мало випадків так званої "при родної смерті". Тобто, коли людина вмирає суто від старості, а не через різного роду негативні чинники. Кожен науковець, який займається вив ченням цих питань, стверджує, що людина не проживає ту кількість років, скільки б могла про­жити за ідеальних умов існування. Багато дослідників вважають що вік людини як виду ся гає 120 — 130 років і навіть більше. Отже, існує потенційна можливість подовження середньої тривалості людського життя.

Як і в інших європейських країнах, в Україні зберігається тенденція до вікових змін у бік зростання частки літніх людей. Всього в Україні сьогодні проживає майже 11 мільйонів людей похилого віку.

2 ПИТАННЯ:

Літні люди у країнах Європейського Союзу

1992 року у всіх країнах — членах Європейського Союзу (ЄС) було про ведено дослідження з умовною назвою "Європейський барометр" для збору інформації щодо становища літніх людей і розв'язання їхніх проблем.

В анкеті є твердження, що старість — це ще один приємний етап життєво-го розвитку: "Ставши старим, я знову зажив повнокровним життям". Серед шведів повністю погодилися з цим 13%, ще 32% частково поділяють цю те зу. Після досягнення 80-річного віку число задоволених старістю змен шується до 7%. У інших країнах ЄС картина приблизно така сама, але є де які відмінності. Наприклад, значно більша частка опитуваних згідна з тезою про "приємну старість" у таких країнах, як Іспанія (27%), Данія (24%), Вели­кобританія та Люксембург (20%), тоді як їх кількість знижується в Греції (7%),^ Німеччині і Бельгії (9%).

Людям, які вийшли на пенсію, ставили питання, чи хочуть вони продов жувати працювати — повний робочий день або частково — після оформлення пенсії. У Швеції більшість опитуваних заявила, що не прагне цього. В інших країнах ЄС ця цифра склала 58%. Отже, більше 30% пенсіонерів хотіли б продовжувати працювати.

Що стосується форм соціального обслуговування людей похилого віку, то в останні роки політика спрямовувалася перше за все на те, щоб надати їм можливість якомога довше жити у себе вдома. Відповідаючи на питання, чи варто в першу чергу розвивати соціальні установи догляду за літніми чи поліпшувати якість послуг на дому, 59% опитуваних висловилися за перше, 34%) — за друге (7% — не визначилися). Ці результати суперечать прагненням останніх років надати можливість літнім людям отримувати догляд та лікування на дому. Окрім чинника надійності, що відіграє свою роль, підтримку догляду в стаціонарних установах можна розглядати як виказ не довір'я "домашній" альтернативі. Тут багато що залежить від внеску ро дичів. Така взаємозалежність може викликати опір як з боку самої літньої людини, так і його ближніх. У середньому в країнах ЄС послугами служби догляду на дому користуються 12,5%. Відмінності по країнах досить великі (від 1,5% в Люксембурзі до 66,7% у Данії).

Дуже корисним і цікавим є досвід соціальної роботи з людьми похилого віку в країнах Скандинавії (Фінляндії, Швеції, Норвегії). Кількість людей по хилого віку (а пенсійний вік тут починається з 65 років як для жінок, так і для чоловіків) у цих країнах збільшується, а це дуже відчутно в аспекті соціаль ного обслуговування.

Тенденціями, що характеризують становище людей похилого віку цих країн, є:

збільшення кількості самотніх, вищий, ніж раніше, рівень освіти та платоспроможності, поінформованість старшого покоління про пільги та послуги, що їх повинні надавати, активний творчий внесок літніх людей у життя суспільства.

Одним із завдань системи обслуговування людей похилого віку Швеції є збереження за літніми права вибору помешкання. Якщо людина хоче жити у себе вдома, вона повинна мати таке право, навіть якщо при цьому зростає потреба в отриманні допомоги. Люди, які потребують догляду і не бажають (чи не можуть) мешкати в домашніх умовах, мають можливість вибрати проживання в "особливих умовах". Розширення сфери послуг на дому, а також поліпшення житлових умов в цілому привели до того, що все більше літніх людей віддає перевагу залишатися вдома якомога довше. Тому прохання на переїзд до "будинку сервісу" подають, як правило, вже тоді, коли потреба в обслуговуванні суттєво зросла. Ці будинки розташовані у звичайних житлових кварталах. У квартирах "будинків сервісу" чи в безпосередній близькості знаходяться медико-соціальні служби, персонал яких цілодобово може надавати допомогу. Цей персонал складається з людей, які отримали спеціальну освіту на рівні професійно-технічного училища.

Частина літніх людей настільки потребує догляду, що для них стає необхідним довгострокове соматичне чи психіатричне лікування в клінічних умовах. Кількість осіб старших 65-річного віку, які проживають у соціальних установах того чи того типу, сягає 6%. Зрозуміло, що більшість із них — по справжньому старі люди. Інші мешкають у себе вдома, при чому 20%) із них потребують регулярної допомоги, яку вони рівною мірою отримують або від своїх родичів, або від державних структур.

 СКАЧАТЬ